Мовчазні свідки минулого

             Багато таємниць і досі приховують у собі руїни «Вервольфу», що у перекладі означає «вовче лігво». Цей історичний об'єкт знаходиться у смт Стрижавка, що на Вінниччині.

    Як свідчать очевидці і учасники зведення наземних захисних споруд «Вервольфа», сюди залучали на роботу на поверхні із сіл в основному чоловіків. З північно-західного боку знаходився центральний вхід у бункер. З північного сходу стояли три невеликі дерев'яні одноповерхові бараки і літній басейн. Зовні вся ставка була обнесена рясним колючим дротом і замаскованими окопами та ходами. Вся  територія  була засаджена сосновим і дубовим лісом. Вік дерев сягав від 10 до 20 років. Військовополонені викопували ці дерева в Коло-Михайлівському лісі, обтягували коріння дерев'яними щитами, разом із землею вантажили на машину, привозили на ставку і висаджували. Густа соснова хвоя добре маскувала секретний об»єкт.

       

         Один із в»їздів «Вервольфа»

     Всі роботи проводились вручну у надзвичайно важких умовах. Люди не витримували більше двох-трьох тижнів такої праці. І тоді їх відправляли на "той світ". Всі внутрішні роботи, зовнішні насадження і маскування виконували військовополонені. Товщина стін і споруд «Вервольфа» була від 3 до 5 метрів.
      По війні кілька юнаків Стрижавки і Коло-Михайлівки, які пасли худобу поблизу «Вервольфа», знайшли великі діри в землі. Хлопці вирішили проникнути через них в підземелля. Спустившися донизу, побачили довгий коридор, з обох його сторін - броньовані двері, закриті наглухо, жодні з дверей не піддалися хлоп'ячим рукам. Коридор був вистелений листівками, паперами, написаними німецькою і українською мовами. Юні дослідники пройшли з ліхтариком близько 20 метрів по коридору, дихати було важко. Прохід був завалений бетонними глибами. Далі йти практично було неможливо, спирало дихання. Хлопці повернули назад. Про наміри місцевих жителів проникнути в підземелля дізналися у Вінниці, і в 1950 році всі проходи в бункер були засипані.
     Болгарська ясновидиця Ванга твердила, що бункер Гітлера під Вінницею небезпечний і досі. Нібито там ще залишилася велика кількість вибухівки у нижньому поверсі. І якщо проводити розкопки, може статися вибух такої сили, що від нього постраждає вся Вінниця і навколишні села.
     З 1969 по 1978 рік радянські і закордонні науковці спробували проникнути в гітлерівський підземний бункер, але прилади показали, що все підземелля затоплене. Експедицію припини  війни була колонія НКВС-211. Цю колонію німці й перетворили у концтабір для військовополонених.
    До липня 1942 року полонених привозили сюди партіями як з російського фронту, так і з усієї Європи. Документально засвідчено, що німецькі і італійські спеціалісти, які проектували ставку і керували інженерними роботами на ній, були відправлені до Німеччини по закінченні роботи літаком. Але літак до Берліна не долетів. Він зірвався у повітрі.
    Після війни журнал «Наука» надрукував підготовлену військовими спецслужбами статтю «Адольф Гітлер у вінницькому бункері». Вона стверджувала, що дійсно Гітлер перебував у Вінниці з 23 травня по 2 червня 1942 року. Його доставив сюди спецпоїзд. Ставка ще була не завершена, і Гітлера поселили в заміській зоні вінницької психіатричної лікарні. Такою була перша резиденція фюрера Вінниці. Всіх хворих (близько 1600 чоловік) перед цим розстріляли.
   Другий приїзд Адольфа Гітлера у ставку стався 16 липня. Цього разу з різними перервами фюрер перебував під Вінницею аж до 1 листопада 1942 року.

Гітлер в серпні 1943 року під час приїзду до «Вервольфу» біля басейну, в якому так ніхто і не скупався

Третій і останній приїзд відбувся з 17 лютого по 13 березня 1943 року.
Гітлер провів у Вінниці і під Вінницею за свідченням начальника його особистої охорони з невеликими перервами півтора року. Не довіряючи нікому зі свого генералітету, він особисто взявся керувати ходом Сталінградської битви з Вінниці. Але все виявилося безуспішним.
Від ставки до Берліна і до Сталінграда в цей час був прокладений прямий телефонний кабель на 24 канали. Вважається, що партизанам біля с. Якушинець вдалося його перерубати у двох місцях. Але гітлерівці усунули пошкодження протягом однієї доби.
     Радянські розвідники всіляко намагалися через військовополонених дізнатися, детальніше про будівництво під Вінницею. Але безуспішно. Про ставку знала тільки зондер-команда. І найближчі прибічники Гітлера.
    Перед приходом радянських військ до Стрижавки було закинуто групу десантників-чекістів. Але вони запізнилися і побачили лише брили залізобетону на поверхні землі.
    За десять днів до приходу радянської армії 9 березня 1944 року близько десятої ранку «Вервольф »припинив своє існування. Фашисти побоювалися запізнитися. Тож заздалегідь висадили у повітря основний вхід і радіостанцію. 
    Дослідникам вдалося встановити лише два прізвища будівельників Вервольфа тисяч знищених. Це поляки Юзеф Гюбеші Тадеуш Салецький. Абвер ретельно маскував свої злочини, щоб уникнути згодом відповідальності. Вінницький історик І. А. Безуглий, дослідник таємниці «Вервольфа», зафіксував документально 1360 спроб актів опору в стрижавському концтаборі та з боку партизанів. Двоє згаданих поляків з підручних матеріалів виготовили настінну лампу, за що були повішані гестапівцями.
   Декілька західнонімецьких фірм, які, мабуть, мають у своєму розпорядженні секретну документацію, не раз пропонували передати їм територію «Вервольфа» для проведення розкопок. Однак з міркувань безпеки довколишніх сіл і Вінниці до цього наша влада ставиться із зрозумілою пересторогою. Можна не сумніватися, що на шляху у бункер зустрінуться різноманітні пастки і сюрпризи.
   Ще раз процитуємо слова покійної ясновидиці Ванги про «Вервольф»: «Це мертве місто, і остерігайтеся його потривожити. Роботи будуть проведені успішно тільки тоді, коли їх очолить жінка».
    Це було сказано за три місяці до того, як у Вінницю приїхала з Москви Т.М.Костюкова, спеціаліст по дослідженню підземних споруд.  
     На «Вервольфі» роботи під її керівництвом розпочалися наприкінці 1970-х років. Але за браком коштів їх довелося припинити.
    Народилася у Вінниці ще одна сенсація. Мовляв, Адольфа Гітлера під час перебування у ставці буквально підкосила радіація. Йоахім Фест, німець, відомий усьому світові своєю книгою-тритомником «Адольф Гітлер», писав таке: «Після повернення із ставки Гітлер враз постарів на п'ятнадцять років. Після поразки під Сталінградом через день приймає заспокійливе.
   Тепер він не переносить яскравого світла, із цієї причини волів пошити собі для перебування поза приміщеннями кашкет з великим козирком, часто скаржиться на втрату рівноваги».
   Ще одна гіпотеза. Німецький історик Вернер Мазер писав, що Гітлер у серпні 1942 року почав скаржитися на головний біль. У нього порушилась душевна рівновага.
   У Гітлера були не тільки ознаки променевої хвороби, а й вегето-судинної дистонії. Можливо, зі грав свою роль радон-222, який є продуктом природньої радіації у Стрижавському граніті. 
   Деякі знавці і спеціалісти вважають, що Гітлер дістав променеву хворобу саме у гранітному бункері під Вінницею.
   Автором останньої гіпотези є відома журналістка Луїза Білозерова, яка надрукувала книгу розвідку «Вервольф- роковая тайна Гитлера».
   На узбіччі Київського шосе у Стрижавці, оточені ялиновою алеєю, сплять вічним сном споруджувачі «Вервольфу», по-звірячому замучені і розстріляні гестапівцями в ім'я збереження таємниці командного бункера Адольфа Гітлера.
  Тут поставлено бронзовий пам'ятник. 
Джерело інформації :
Діденко В.І.
  Стрижавка– перлина Північно– Східного Поділля . Історико– документальний нарис.-2002.- С.124-130.
 Фото з інтернетсайтів.